(067) 905-30-40

Особливості огляду, судово-медичного дослідження та видачі тіл померлих людей

Новим КПК України запроваджено обов’язкову видачу трупів лише з письмового дозволу прокурора і лише після проведення судово-медичної експертизи для встановлення причин смерті (ч. 4 ст. 238).Такі нововведення викликали занепокоєння пересічних громадян, які вважають, що видача тіла померлої людини відтепер завжди відбувається після обов’язкового розтину та за згодою прокуратури, а також спричинили непорозуміння в роботі медичних працівників, міліції та прокуратури (щодо необхідності направлення на судово-медичну експертизу трупів без явних ознак насильницької смерті).

Нагадаємо, що раніше, до набрання чинності новим КПК (тобто до 20 листопада 2012 року) особам похилого віку, а також тим, хто тривалий час хворів важкими хворобами і помер удома, судово-медичну експертизу не проводили. Огляд тіла здійснювався дільничним інспектором міліції за обов’язковою участю медика, за результатом якого складався медичний висновок (у разі якщо на тілі були відсутні сліди насильницької смерті). Довідку про смерть рідні отримували у лікаря або в лікарні, після чого відбувалося поховання.

Заспокоїмо громаду, адже сьогодні правила видачі тіла померлої людини принципово не змінилися: єдиною відмінністю є те, що згідно норм нового КПК дозвіл на видачу трупа надається лише прокурором, а не прокурором та слідчим, як це було раніше (оскільки прокурора нині визначено процесуальним керівником у справі). Порядок взаємодії органів внутрішніх справ, закладів охорони здоров’я та прокуратури при встановленні факту смерті людини запроваджено спільним наказом МВС України, Міністерства охорони здоров’я України, Генеральної прокуратури України від 28 листопада 2012 р. № 1095/955/119 [1].

Як відомо, смерть людини може трапитись від різних зовнішніх і внутрішніх причин. Розроблено кілька судово-медичних класифікацій чинників, що викликають смерть. Виходячи з найбільш поширеної з них, смерть поділяється на насильницьку та ненасильницьку.

Насильницькою вважається смерть унаслідок дії на організм людини зовнішніх чинників (механічного, хімічного, фізичного та ін.) шляхом вбивства, самогубства або через нещасний випадок. Виокремлюють такі види насильницької смерті: від механічних пошкоджень, асфіксії, отруєння, дії температур, електроструму, барометричного тиску тощо. Визначення роду насильницької смерті належить до компетенції правоохоронних органів (судові медики рід смерті не встановлюють, проте своїми дослідженнями трупа на місці події і в морзі, а також дослідженнями слідів біологічного походження дають слідчому або прокурору підстави для констатації роду насильницької смерті). Остаточне рішення стосовно природи смерті приймає слідчий чи прокурор на основі оцінки сукупності всіх зібраних даних, у тому числі й результатів судово-медичних досліджень.

Ненасильницьку смерть найчастіше спричиняють різного роду захворювання (серцево-судинної системи, органів дихання, центральної нервової системи, органів травлення та ін.), рідше – глибокі фізіологічні зміни в осіб похилого віку. Подекуди дія зовнішніх і внутрішніх чинників поєднується, а відтак, важко визначити, які з них є визначальними. Різновидом ненасильницької смерті вважається так звана “раптова смерть” здавалося б здорової людини.
Якщо труп виявлено за місцем проживання, у померлого відсутні ознаки насильницької смерті чи підозри на таку, покійному понад 60 років або він хворів, у зв’язку з чим перебував на диспансерному спостереженні – у всіх таких випадках судово-медична експертиза не проводиться.

Лікар, який констатував смерть такої особи, за телефоном екстреного виклику негайно повідомляє міліцію. Уповноважений працівник органу внутрішніх справ (як правило, це дільничний інспектор міліції) прибуває на місце, проводить зовнішній огляд трупа, за результатами якого робить висновок про можливість видачі лікарського свідоцтва про смерть без патологоанатомічного розтину.

Лікарське свідоцтво про смерть видається медичним закладом, що лікував померлого (на підставі спостережень за хворим і записів у медичній документації, які відображали історію хвороби) або (у виняткових випадках) самим лікарем, який констатував смерть, на підставі огляду трупа та даних медичної документації про наявність у померлого прижиттєвих хвороб, які в своєму перебігу могли призвести до смерті.

Перший примірник лікарського свідоцтва про смерть видається родичам померлого чи іншим особам, які зобов’язалися поховати померлого, другий – залишається у закладі охорони здоров’я, який лікував померлого. Видавати трупи без лікарського свідоцтва про смерть заборонено [2].

Працівники міліції за результатами зовнішнього огляду трупа та після з’ясування обставин смерті в разі відсутності ознак насильницької смерті чи підозри на таку складають висновок щодо ненасильницької смерті людини за місцем проживання, до якого додаються фотознімки трупа та місця його виявлення. Затверджені висновки зберігаються в підрозділах інформаційно-аналітичного забезпечення міськрайлінорганів внутрішніх справ.

Якщо під час попереднього огляду трупа лікар чи працівник міліції встановлює ознаки насильницької смерті або виникає відповідна підозра, негайно викликається слідчо-оперативна група. До прибуття працівників міліції на місце події працівникам закладів охорони здоров’я забороняється порушувати обстановку за місцезнаходженням трупа, переміщати його, ініціювати такі дії присутнім на місці події особам, у тому числі родичам померлих, видавати лікарське свідоцтво про смерть.

Прибувши на місце події, слідчо-оперативна група за участю судово-медичного експерта проводять зовнішній огляд трупа одночасно з оглядом місця події (ч. 2 ст. 238 КПК). Обов’язково при цьому застосовують фотозйомку та складають схему (план) оглянутого місця, а в разі необхідності – забезпечують відеофіксацію. Нагадаємо, що проводити огляд місця події дозволяється, як виняток, до початку кримінального провадження (ч. 3 ст. 214 КПК).
У разі підтвердження під час огляду ознак насильницької смерті слідчий, який брав участь в огляді, негайно доповідає керівникові слідчого підрозділу, який протягом 24 годин вносить відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, про що сповіщає прокурора, та вживає усіх передбачених КПК заходів для розслідування обставин смерті [3].

Відповідно до Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 17 серпня 2012 р. № 69, передбачено необхідність внесення до ЄРДР додаткових відміток щодо “розмежування очевидних вбивств, фактів природної смерті, самогубств, зникнення безвісти” (абзац 2 пункту 2.2 розділу ІІ). Ця вимога вочевидь позбавлена сенсу і штучно змушує слідчих чи прокурорів вносити в Реєстр завідомо недостовірну інформацію, оскільки у відведений на це час (24 години) неможливо переконатись в істинній причині смерті особи. Відтак, ці положення створюють небезпеку порушення вимог ст. 214 КПК в частині негайного внесення інформації до Реєстру – доки не буде встановлено факт природної смерті чи вбивства [4, с. 17].
Після проведення огляду за постановою слідчого або прокурора труп направляється для проведення судово-медичної експертизи. Працівники бюро судово-медичної експертизи проводять розтин трупа впродовж доби з моменту його надходження. Протягом трьох діб слідчому або прокурору, який направив труп для проведення експертизи, видається завірена копія лікарського свідоцтва про смерть. На підставі цієї копії, відповідно до висновку, чи була смерть насильницькою, чи ні, слідчий або закриває провадження, або продовжує розслідування за фактом вбивства.
При підтвердженні насильницького характеру смерті працівники бюро судово-медичної експертизи видають трупи лише з письмового дозволу прокурора(з огляду на згадані положення КПК). Транспортування тіл померлих з ознаками насильницької смерті чи підозри на таку до бюро судово-медичних експертиз здійснюється в установленому законодавством порядку обов’язково в супроводі працівника міліції.

Якщо бригада швидкої медичної допомоги констатувала смерть особи, яка померла на вулиці або в іншому громадському місці, доставка трупа до моргу здійснюється цією бригадою (п. 1.9 Правил проведення судово-медичної експертизи (досліджень) трупів у бюро судово-медичної експертизи від 17 січня 1995 р. № 6) [5].
У разі, якщо особа померла внаслідок насильства або при підозрі на протиправні дії у лікувально-профілактичній установі, керівник цієї установи зобов’язаний надіслати разом з трупом до моргу оригінал історії хвороби та одяг померлого, якщо він не був вилучений правоохоронними органами або не був виданий родичам померлого.

Відповідальність за своєчасне надання історії хвороби до моргу покладається на особу, яка призначила експертизу.
Якщо в ході проведення патологоанатомічного дослідження в моргах лікувально-профілактичних установ після смерті пацієнта виявлено ознаки насильницької смерті, розтин повинен бути припинений. Головний лікар лікарні письмово повідомляє про те, що трапилось, орган внутрішніх справ, який забезпечує призначення експертизи, доставку трупа і всіх необхідних медичних документів (історію хвороби, протоколу розтину) до моргу. Патологоанатом, який проводив дослідження трупа, забезпечує збереження його та органів у тому стані, в якому вони були до часу припинення дослідження, і складає протокол про виконане ним дослідження. За згодою експерта експертиза трупа може проводитись у патологоанатомічному відділенні лікарні [5].

Таким чином, обов’язковій судово-медичній експертизі з подальшим дозволом прокурора на видачу тіла підлягають трупи людей лише в разі, якщо: 1) лікарем чи працівником міліції під час огляду виявлено ознаки насильницької смерті або підозри на таку (так званий “кримінальний” труп); 2) смерть настала поза місцем проживання померлого; 3) особу померлого не встановлено; 4) людина віком до 60 років померла за відсутності медичних показань (диспансерного спостереження). Отже, як бачимо, якщо стара або хвора людина померла власною смертю за місцем проживання, судово-медична експертиза та дозвіл прокурора не потрібні.

Адвокат Сергій Слинько.

Список використаних джерел:
1. Про затвердження Порядку взаємодії між органами внутрішніх справ, закладів охорони здоров’я та органів прокуратури при встановлення факту смерті людини: Наказ Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров’я України, Генеральної прокуратури України № 1095/955/119 від 28 листопада 2012 р.
2. Про впорядкування ведення медичної документації, яка засвідчує випадки народження і смерті: наказ МОЗ України 8 серпня 2006 р. № 545 / Офіційний вісник України від 8 листопада 2006 р. – 2006. – № 43. Ст. 245.
3. Інструкція з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами внутрішніх справ у попередженні, виявленні та розслідуванні кримінальних правопорушень : наказ МВС України № 700 від 14 серпня 2012 року.
4. Реалізація нового КПК України у 2013 році (моніторинговий звіт) / [О. А. Банчук, І. О. Дмитрієва, З. М. Саідова та ін.]. – К. : ФОП Москаленко. – 2013. – 40 с.
5. Правила проведення судово-медичної експертизи (досліджень) трупів у бюро судово-медичної експертизи: наказ Міністерства охорони здоров’я України від 17 січня 1995 р. №6.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *