(067) 905-30-40

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування

Право людини на захист свого життя і здоров’я, честі та гідності, своїх прав і свобод є основоположним. Згідно з п. 3 ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, прийнятого 16 грудня 1966 р. і ратифікованого Україною 19 жовтня 1973 р., кожна держава зобов’язана забезпечити будь-якій особі, яка перебуває у межах її території та під її юрисдикцією, ефективний засіб правового захисту у випадку порушення її прав та свобод. Право на захист повинно бути забезпечено державою, її компетентними органами влади.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи громадянина України захищаються судом. Суть такого захисту полягає в тому, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади.

Положення ст. 21 і 22 Конституції України гарантують, що держава зобов’язана забезпечити кожному можливість відстоювати свою точку зору, свої права у суперечці з будь-якими органами і службовими особами, у тому числі тими, які здійснюють досудове розслідування. Процесуальний порядок такого оскарження дозволяє громадянам реалізовувати свої права в межах кримінального судочинства. Ці повноваження учасників процесу закріплено в ст. 303–309 КПК України.

Перше ознайомлення з ними формує враження про можливість оскарження всіх без винятку рішень, дій чи бездіяльності учасників кримінального провадження. Проте це не так. Щоб з’ясувати це питання, зупинімось детально на аналізі випадків, про якій йдеться в КПК України, адже законодавець визначив не лише перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора й слідчого судді, які підлягають оскарженню, а й коло суб’єктів, наділених повноваженнями подання скарги.

Позитивним для громадян є положення п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України, який визначає право заявника, потерпілого (його представника чи законного представника), підозрюваного (його захисника чи законного представника) подавати скаргу на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає в невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання відповідної заяви чи повідомлення. Обов’язковою умовою подання скарги згаданими особами є набуття ними відповідного процесуального статусу.

Момент набуття особою прав заявника закріплено в ст. 60 КПК України, зокрема після звернення фізичної або юридичної особи із заявою чи повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади, уповноваженого розпочати досудове розслідування. Законодавець також чітко наголошує на тому, що заявником може бути фізична або юридична особа, яка не є потерпілою.

Свого процесуального статусу потерпілий набуває відповідно до ст. 55 КПК України, зокрема з моменту подання заяви про вчинення щодо нього кримінального правопорушення або заяви про залучення його як потерпілого у вже розпочатому кримінальному провадженні. У ч. 3 цієї ж статті йдеться про те, що потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальне правопорушення заподіяло шкоди й у зв’язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її як потерпілого. Законодавець акцентує увагу на тому, що потерпілим не може бути особа, якій моральну шкоду завдану як представнику юридичної особи чи певної частини суспільства.
Статус представника потерпілого й законного представника потерпілого, а також момент набуття цими учасниками процесу відповідних повноважень визначено в ст. 58, 59 КПК України.

Підозрюваний – особа, яку в порядку, передбаченому КПК України, повідомили про підозру в учиненні кримінального правопорушення або через згадану обставину затримали. Саме з часу повідомлення особі про підозру або моменту, коли особа через примус або в підкорення наказу змушена залишатись поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному останньою, вона набуває статусу підозрюваного. Лише з набуттям такого статусу особа може мати всі права підозрюваного, передбачені ч. 3 ст. 42 КПК України, зокрема оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді (п. 16 ч. 3).

Про залучення законного представника підозрюваного або захисника слідчий, прокурор виносить постанову, а слідчий суддя, суд – постановляє ухвалу. Відтоді такий представник набуває процесуальних прав особи, інтереси якої представляє (ч. 5 ст. 44 КПК України), а захисник має можливість використовувати засоби захисту, передбачені КПК України, задля забезпечення дотримання прав, свобод і законних інтересів підзахисного та з’ясовувати обставини, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом’якшують або унеможливлюють відповідальність (ст. 47 КПК України).
Окремої уваги варто положення про те, що власник може подавати скаргу про неповернення майна, тимчасово вилученого відповідно до постанови прокурора або ухвали слідчого судді (ст. 169 КПК України).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 303 КПК України, потерпілий (його представник чи законний представник), підозрюваний (його захисник чи законний представник) мають право оскаржувати рішення слідчого, прокурора про зупинення досудового розслідування в разі, якщо: підозрюваний захворів на тяжку хворобу, яка перешкоджає його участі в кримінальному провадженні, переховується від органів слідства та суду, щоб ухилитися від кримінальної відповідальності і його місце перебування невідоме, або є потреба виконати процесуальні дії в межах міжнародного співробітництва (ч. 1 ст. 280 КПК України).

У такому разі скаргу подають слідчому судді. Вимогою законодавця щодо можливості слідчим, прокурором зупинити кримінальне провадження є повідомлення особі про підозру. Лише після цього КПК України дозволяє зупиняти досудове розслідування.

Актуальним є положення КПК України про закріплення можливості заявника, потерпілого (його представника чи законного представника) і підозрюваного (його захисника чи законного представника) подавати скаргу на рішення слідчого, прокурора про закриття кримінального провадження. Законодавець диференціює повноваження слідчого і прокурора щодо ухвалення рішення про закриття кримінального провадження (п. 3, 4 ч. 1 ст. 303 КПК України). Адже підозрюваний наділений правом оскаржувати лише постанови прокурора про закриття кримінального провадження.
Не менш важливою процесуальною гарантією є надання можливості особі, якій відмовлено у визнанні потерпілим, оскаржувати таке рішення прокурора, слідчого чи слідчого судді (п. 5 ч. 1 ст. 303 КПК України).
Особи, щодо яких можуть застосувати заходи безпеки, подають скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора під час здійснення таких заходів. Підстави й перелік їх застосування визначає Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” [1]. У новому КПК України відсутні положення, які регламентують застосування заходів безпеки щодо учасників кримінального провадження, на відміну від КПК 1960 р., в якому про це зазначалося в ст. 52-1–52-5.

Рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій може оскаржити особа, якій відмовлено в задоволенні такого клопотання, або її представником, законним представником чи захисником (п. 7 ч. 1 ст. 303 КПК України).

На рішення слідчого, прокурора про зміну порядку досудового розслідування і його продовження, згідно із правилами, передбаченими для здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, можуть подавати скаргу підозрюваний (його захисник чи законний представник), потерпілий (його представник чи законний представник).

Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора можна подавати впродовж десяти днів після їх ухвалення чи вчинення (ч. 1 ст. 304 КПК України). Якщо рішення слідчого чи прокурора оформлено постановою, строк подання скарги починається з дня отримання її копії.

За результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора в процесі досудового розслідування виноситься ухвала згідно з правилами ст. 307 КПК України. Така ухвала слідчого судді може бути про: скасування рішення слідчого чи прокурора, зобов’язання припинити дію, зобов’язання вчинити певну дію, відмову в задоволенні скарги. Ухвалу слідчого судді щодо результатів розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора не можна оскаржити, окрім ухвали про відмову в задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження.

Варто наголосити й на тому, що підозрюваний, потерпілий мають право оскаржити прокурору вищого рівня недотримання розумних строків досудового розслідування слідчим, прокурором (ст. 308 КПК України). Розумними строками законодавець вважає час, що є об’єктивно необхідним для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені КПК України строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень (ч. 1 ст. 28 КПК України).

Позитивним аспектом для громадян є визначення в КПК України строку розгляду скарги. Зокрема, прокурор вищого рівня зобов’язаний протягом трьох днів після подання її розглянути і, за наявності підстав для задоволення, дати відповідному прокурору вказівки щодо термінів певних процесуальних дій або процесуальних рішень. Скаржника невідкладно письмово повідомляють про результати розгляду.

Сповна демократичними варто вважати положення нового КПК України щодо оскарження не лише рішень, дій чи бездіяльності слідчого та прокурора, а й слідчого судді. Особливість цієї процедури полягає у тому, що її здійснюють лише в апеляційному порядку. Так, зокрема, в п. 1 ч. 1 ст. 309 КПК України визначено, що під час досудового розслідування можна оскаржити в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про:
відмову в наданні дозволу на затримання;
застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або відмову в його застосуванні;
продовження строку тримання під вартою або відмову в його продовженні;
застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або відмову в його застосуванні;
продовження строку домашнього арешту або відмову в його продовженні;
поміщення особи в приймальник-розподільник для дітей або відмову в такому поміщенні;
продовження строку тримання особи в приймальнику-розподільнику для дітей або відмову в його продовженні;
направлення особи в медичний заклад для проведення психіатричної експертизи або відмову в такому направленні;
арешт майна або відмову в ньому;
тимчасовий доступ і подальше вилучення речей та документів, які посвідчують право здійснення підприємницької діяльності, або інших, за відсутності яких фізичну особу – підприємця чи юридичну особу позбавляють можливості проводити свою діяльність;
відсторонення від посади або відмову в ньому.

Отже, конфлікти, що виникають в сфері людської діяльності і пошуки виходу із таких ситуацій, прагнення будь-якими правовими методами та засобами врегулювати суперечку мирним шляхом заохочується державою, забезпечується встановленням доступних, простих процедур у кримінальному провадженні. У цьому й полягає аксіологічне значення інституту оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів, які ведуть досудове кримінальне провадження [2]. Можливість звернення за судовим захистом є гарантією забезпечення доступності правосуддя на досудовій стадії. Відповідно забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності як засада кримінального провадження, передбачена п. 17 ч. 1 ст. 7 КПК України має принципове значення для вирішення завдань кримінального судочинства в цілому.

Адвокат Слинько Сергій Миколайович.

Список використаних джерел:
1. Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві : Закон України від 23 грудня 1993 р. № 3782–XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 11. – Ст. 51.
2. Валігура, Дмитро Миколайович. Оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органу досудового розслідування та прокурора : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.09 / Валігура Дмитро Миколайович; М-во внутр. справ України, Нац. акад. внутр. справ. – К., 2013. – 18 с.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *